Постапокаліптичний світ у виставах А. Вусика, Р. Держипільського, С. Ілюк, О. Кравчука та Д. Петросяна на сценах українських театрів 2010-2020-х рр.
Keywords:
філологія, література, літературознавство, мовознавство, перекладознавство, мова, переклад, культурологія, творче письмо, методика викладання філологічних дисциплінAbstract
Провідний жанр “театру постапокаліпсису” на українській сцені 2010-2020-х рр. – трагедія. Не всі вистави цього напрямку безпосередньо тематично відгукуються на події російсько-української війни. Утім, характерно, що перша “постапокаліптична” вистава була створена у 2015 році в тоді ще мирному Львові режисером, який ледь порятувався від окупації Луганську – Олексієм Кравчуком. Вистава “Баба” (Львівський театр ім. Лесі Українки) за п’єсою П.Ар’є мала точкою відліку Чорнобильський постапокаліпсис, проте трагедійною енергією, застереженнями продажним депутатам, ментам-корупціонерам і населенню (у п’єсі – Кримського півострову), яке своєю байдужістю, жорстокістю змусило переселенців з Чорнобиля повернутися назад, в радіаційну пастку, резонувало з обставинами російсько-української війни. Чіткою стильовою ознакою театру постапокаліптичного типу стало виконання ролі вісімдесятирічної Баби Прісі моложавим гутаперчевим актором, майстром трагікомедії Олегом Стефаном. Це призначення підкреслило химерність галюциногенного світу, в якому героям ввижаються русалки, а порятунок від кривди реального світу вдається відшукати лише на урядовій “таємній гілці метро” між Чорнобилем та Києвом – тобто під землею. Вистава починалася спільним заспівом “А вже весна, а вже красна…”, а найвищі точки її трагедійного напруження виявляли себе у виконаній наживо бароковій сопрановій арії.

Пріоритети сучасної філології: теорія і практика : матеріали Х Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених